Повені Закарпаття — зміни клімату чи антропогенний фактор?«...У нас в Закарпатье кошмар,что происходит: едешь мимо гор, а там одни пеньки. В последнее время потопы частенько...»
Закарпатська область, як відомо, розташована на заході України. Адміністративним центром є місто Ужгород. Близько 80% території області займають Карпатські гори — серце і легені Європи. Решта території — Закарпатська низовина, де проживає більша частина населення Закарпаття. Клімат помірно-континентальний. Розподіл опадів досить нерівний, що є наслідком високої поясності.
Колись, на межі 19 століття, ці землі були на 85% (!) вкриті лісами. Наразі , на початку другого десятиліття двадцять першого століття, рівнинна лісиста територія Закарпатської області збереглася лише на 15 %. Більша частина провини в цьому лежить, певна річ, у впливі людини на природу. Люди багато століть поспіль вирубували ці Карпатські ліса, а в часи радянської влади це перетворилося на масове знищення. Авжеж, Природа не могла не відповісти. І відповіла. У вигляді паводків, зсувів та масштабних повеней. Відтепер кожного року Закарпатська низовина затоплюється, а раз на три-чотири роки повінь досягає жахливих розмірів. Ця область є одним з шести регіонів, що найбільше страждає під час повеней в Україні за останні 200 років (найсильніші повені сталися у 1998, 2001, 2008 та 2010 рр.). Руйнуються будинки, гинуть люди, страждає господарство, дороги, міста, села. І одночасно населення рівнин Закарпаття потерпає у засушливі часи від нестачі води у колодязях. Місцевим жителям доводиться щороку терпіти величезні збитки, але це стосується не тільки їх. Це стосується усіх нас, бо гроші всієї країни витрачаються на ремонтування, допомогу та евакуацію, бо наслідки відображатимуться на всій державі, бо ми є один народ, в кінці кінців. Якщо все це не припинити, не зайнятися цим питанням, в Закарпатській області, що і без того балансує на грані, буде екологічна криза.
Що ж можна зробити? А головне, чому складається така катастрофічна ситуація? Невже лише людина виною цьому? Тут треба розібратися, чому вирубання лісу так тісно пов'язане з екологічними бідами регіону. Так, дерева дають кисень, підтримують баланс у природі, але чому їх знищення супроводжується ерозією ґрунту, зливами та руйнуваннями? В усьому цьому винна не людина. Річ у невдалому географічному та кліматичному розташуванні Карпат. Велика кількість опадів, особливо взимку, висока вологість повітря, схильність до річних циклонів впливають на клімат Закарпаття. Немалий вплив виражається і на умовах Передкарпаття, але в закарпатських областях це більш чітко проявляється. Циклони, що перевалюють через гори, тобто, через закарпатську частину, над Передкарпаттям вже зневоднені. Щороку взимку із Середньодунайської низовини на Закарпаття приходять теплі повітряні маси, і високі Карпатські хребти - єдиний захисний бар'єр. Кількість річних опадів тут досягає 1600 мм, тоді як над більшою частиною країни кількість коливається від 300 до 400 та від 600 до 700 мм на рік. Тобто, в деяких зонах кількість карпатських та закарпатських опадів на тисячу міліметрів на рік перевищує кількість опадів, до якої ми звикли. Ливнів найбільше у літні часи, паводки характерні для початку зими. Дощі - основна причина катастрофічних наслідків паводків, але не єдина. Велика кількість опадів призводить до того, що вода не встигає «всмоктатися» в землю. Насичена твердим матеріалом, вода перетворюється на гущу, накопичується і перетворюється на нестримний потік. Формуються селі. Такі селі можуть утворюватися майже на усіх гірських потоках та малих річках Карпат. А річок в Карпатах багато — 28 тисяч. Цікаво, що на території України загалом протікає близько 73 тисяч річок, тобто на Карпати припадає майже половина усіх річок країни. З них великих, тобто більше 10 км, налічується лише 450. А це значить, що інші 28 550 річок — малі, і кожна з них має потенціальний ризик виникнення селів. Коли на рівнинах кількість води перевищує ту, яка може вбратися в грунт, утворюються калюжі. А в горах вода починає стікати вниз. У такій ситуації найкращим та єдиним природним стоком та регулятором є ліс. Дерева, що всмоктують зайву вологу, захищають низовину від повеней. Тож тепер зрозуміло, як екологічні катастрофи Закарпаття пов'язані з винищенням дерев, чи не так?
Просто заради прикладу, для того,щоб читачі зрозуміли, про які масштаби іде мова, приведемо статистичні данні повені 2001 року, яка за оцінкою фахівців стала найбільшою в Європі за останні два століття. Збитки,принесені катастрофою, в цілому склали 317 млн грн. 255 населених пунктів, 33 580 будинків були підтоплені, майже 14 тис людей евакуйовані. Захисна дамба на території Угорщини не витримала, як і захисні споруди на Тисі. Тому вода з Угорщини почала іти назад до українських територій. Були людські жертви. Після катастрофи знову був розроблений план відновлення та захисту «Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса у Закарпатській області на 2002 – 2006 роки і прогноз до 2015 року», але через кризу та нестачу фінансування, як завжди, виконати всі необхідні заходи стало неможливим.
Більшу частину коштів на програму виділили постраждалі організації та підприємства, споруди яких потрапили у зони зсувних процесів. Держава також допомогла, надавши частку потрібних грошей — 8,8%, а протягом 2007 – 2009 років фінансування не проводилося взагалі.
Питання Карпатських лісів зажди стояло досить гостро. Вчені вважають, що втручатися у верхи Тиси та вирубати її флору людина почала ще у бронзовому віці. В епоху феодалізму найбільшою популярністю користувався тис — червоне дерево, неймовірно міцне, і тому цінне. Росте він дуже повільно. Тисом платили данину. Зрозуміло, що за таких умов тис дуже швидко став дефіцитом. Тож у сімнадцятому сторіччі почали активно вирубати й інші дерева. Технології робилися дедалі новішими та досконалими, а ліси — дедалі рідкішими та меншими. У другій половині дев'ятнадцятого сторіччя почало активно прогресувати лісохімічна промисловість. Погіршила ситуацію залізниця Львів-Будапешт-Відень, що буквально перерізала Карпати. Тому у цей час і почалися перші карпатські повені. Щоправда, поки що лише раз у двадцять років. Але у ті часи лісова політика була ще досить розумна. У 1769 році королева Австро-угорської імперії (під чиєю владою,нагадаю, була тоді наша держава) видала перший лісовий закон. Через погіршення екологічного стану регіону та збільшення кількості паводків, з середини 19 сторіччя почали проводитися гідрометричні стеження, спочатку хаотичні та епізодичні. Систематичними стеженнями за рівнем води й стоком на основних річках вони стали у 1895, а на більшості гірських річок — десь з середини 20 сторіччя.
Тобто, регіон завжди був неспокійний. Але зараз ситуація значно погіршилася. Пов’язано це з глобальними світовими кліматичними змінами — температура на планеті підвищилася, а наслідком стало потепління. В свою чергу, це потепління викликало танення льодовиків, підвищення рівня моря в одних місцях та більш посушливий клімат в інших. На ряді території на Землі почастішали повені. В тому числі це торкнулося і наших Карпат. Лякає небезпечним факт, що зростання забруднення природного середовища може спричинити поширення багатьох вірусів і негативно вплинути на соціальний та економічний розвиток територій, ускладнити демографічну ситуацію. А вона в нашій державі і без того нестабільна.
Фахівці кажуть, що у недалекому майбутньому очікується зростання нестабільності погоди у Карпатах та збільшення кількості опадів. А звідси, певна річ, — імовірне збільшення паводків катастрофічного характеру. У різних куточках Карпат останнім часом спостерігається зростання кількості локальних зливних дощів, що є причиною значних щорічних руйнувань та збитків.
На мій погляд, цілком очевидно, що ситуацію треба брати під контроль усім — як державним органам, так і громадянам. Як варіант, з боку керівників не лише нашої країни, а й усіх держав Карпатського регіону повинна бути розроблена та здійснена довготривала програма захисту басейнів гірських річок від повеней , адже без таких заходів нам щороку доведеться ліквідувати наслідки руйнувань.
Спитаєте, що ми можемо зробити, не маючи влади та мільйонів у руках? Змінити свою поведінку, стиль життя, розповідати іншим про цю проблему, частіше підіймати її, писати про все це, допомагати невеликими грошима, роблячи власні внески в фонди допомоги постраждалим від жахливих катастроф на Закарпатті, організовувати семінари, лекції, досліджувати проблематику та доносити інформацію до місцевих жителів західної України, щоб вони вчасно змінили свої дії, припинили вирубку лісів, відновили та укріпили протипаводкове господарство. Покажемо та доведемо, що весь народ України не байдужий до цієї проблеми, що ми знаємо про неї, розуміємо її та бажаємо вирішити. Зробимо щось, доки велика проблема не призвела до величезної катастрофи.
http://climateinfo.org.ua/content/poveni-zakarpattya-zmini-klimatu-chi-antropogennii-faktor
